У старій квартирі освітлення майже завжди виглядає однаково: гак у центрі стелі, люстра на три ріжки і вимикач біля дверей. Усе інше добудовано пізніше подовжувачами й торшерами. Якщо робите ремонт, саме освітлення дає найпомітніший результат на вкладену гривню. Питання в тому, з чого починати.
Крок перший: забути про один гак
Одна точка по центру це спадок часів, коли лампа була дорогою. Вона дає рівно одне: яскраву пляму на стелі й тіні по кутах.
Мінімум для житлової кімнати це два незалежні кола. Перше загальне, друге локальне або акцентне. Тоді ввечері можна не вмикати верхнє світло взагалі.
У старій квартирі зі стелею 2,5 метра підвісні люстри працюють погано: вони зʼїдають висоту й нависають. Тому тут беруть накладні світильники на стелю, які додають до висоти пʼять до восьми сантиметрів і візуально не тиснуть.
Діаметр підбирають під площу. Для кімнати до 12 квадратів беруть модель 30 до 40 сантиметрів, для 18 квадратів або один великий на 50, або два менші, рознесені по зонах.
Крок другий: порахувати люмени, а не вати
Стара звичка міряти світло у ватах зникла разом із лампами розжарювання. Зараз два джерела однакової потужності можуть відрізнятися за яскравістю в півтора раза.
Орієнтир для житлової кімнати це 150 люменів на квадратний метр, для кухні й робочої зони 250 до 300. Кімната 16 квадратів потребує близько 2400 люменів.
Коли перераховуєте, світлодіодні лампи зручно порівнювати саме за потоком і індексом передачі кольору. Для житла беріть CRI від 80, інакше шкіра, їжа й колір шпалер виглядають блякло, і людина відчуває це як неприємне світло, не розуміючи причини.
Колірна температура: 2700 до 3000 К для спальні й вітальні, 4000 К для кухні й ванної. Змішувати в одній кімнаті не можна, це найпомітніша з усіх помилок.
Крок третій: проводка, яка це витримає
У будинках до 90-х років освітлення часто заведене алюмінієвим проводом перерізом 1,5 квадрата або навіть менше, з поворотами на скрутках.
Світлодіоди споживають мало, тому сама лінія витримає. Проблема в іншому: скрутка алюмінію в старій розподільчій коробці з часом окислюється, контакт гріється, і світло починає блимати. Міняти варто не через навантаження, а через контакти.
Якщо стіни все одно розкриваються, лінію освітлення переробляють на мідь 1,5 квадрата з нормальними клемами в коробках. Це найдешевша частина всієї електрики в ремонті.
Крок четвертий: вимикачі там, де зручно
Стандартна висота 90 сантиметрів від підлоги, з боку дверної ручки, а не петель. Банально, але в старих квартирах вимикач часто стоїть так, що відчинені двері його закривають.
Для спальні й довгого коридору робіть прохідну схему. Це два вимикачі й три жили замість двох, тобто копійки на етапі розводки й неможливо після ремонту.
За типом механізму в житло зазвичай беруть клавішні вимикачі: вони найремонтопридатніші й найдешевші в заміні. Сенсорні виглядають сучасно, але при перепадах напруги виходять з ладу першими, а замінити механізм окремо зазвичай не вийде.
Порядок, який економить гроші
Спершу план меблів. Потім зони, які треба освітити. Потім кількість люменів і розподіл між джерелами. Потім точки на стелі. І аж тоді вимикачі й кабельні траси.
Якщо робити навпаки, тобто спершу розвести електрику, а потім розставляти меблі, гарантовано вийде світильник над порожнім кутом і розетка за шафою.
Скільки це коштує
Якщо рахувати по мінімуму, повна заміна освітлення в двокімнатній квартирі це чотири до шести світильників, комплект ламп і пʼять до шести механізмів вимикачів. Разом виходить сума порядку однієї-двох тисяч гривень на кімнату без урахування роботи електрика.
Найдорожчим у цьому списку зазвичай виявляються не світильники, а штроблення й відновлення стін під нові траси. Тому все, що можна закласти одразу, закладають одразу.
